Історія села Орлик - 17 Березня 2011 - www.orlic.ua
Головна » 2011 » Березень » 17 » Історія села Орлик
00:00
Історія села Орлик

 ОРЛИК – село , центр сільської ради  Кобеляцького району Полтавської області ,розташоване на лівому березі  Дніпродзержинського водосховища  за 45 км від районного центру м.Кобеляки , за 60км від залізничної станції Кобеляки /Бутенки/ від 110км від обласного центру  - м.Полтава.

 В селі 835 індивідуальних господарств , в яких проживає  постійних жителів – 1439 чоловік, тимчасових – 240 чоловік.

Кожна людина  починається з знання свого родоводу. Коріння її закладене  в батьківській  домівці ,

в  материнській  пісні, в бабусиних казках  та народних легендах.

В походженні  нашого  села  Орлик існують  цікаві легенди, які з роками передавалися з покоління в покоління та ввійшли в історія нашого села.

На  території   села Орлик виявлені сліди неолітичного поселення ( 4 тисячоліття до н.е), 7 поселень, кургани та клад бронзових речей періоду бронзи ( 1-2 тисячоліття до н.е.), два поселення ранніх слов»ян  (середини 1 тисячоліття н.е.) та два поселення Київської Русі ( 11-13 ст.).

На території  Орлика  і його околиць виявлено 70 курганів, знайдено 3 ліпних посудини зрубної культури, які зберігаються  в Полтавському історико-краєзнавчому  музеї.

Перші писемні відомості про село відносяться до 1631року.

Пізніше ці землі були у володінні шляхтича Гурського, який в 1643р. уступив їх Немиричам. Після Переяслівської ради в 1654році ці земля відійшли від Польщі , маєтки переходять до козацької старшини.

В 1676році при впадінні   р.Орель   в Дніпро  , козаком Степаном Підстрельним засноване поселення  Орель. В 1694 році під час походу гетьмана Івана Мазепи проти кримських татар «…генеральний писар Орлик укрепил  ето место ретраншементом и наименовал  Орликом».

Через  цю  землю ішли на Запорізьку Січ селяни – кріпаки, шукаючи волі, придніпровські луки топтали копита татарських орд, що чинили набіги на Українські землі. В міру зростання значення Запорізької Січі , як військового заслону українських земель, умови заселення цих території поліпшуються.  

Сприятливі природні умови для заселення цих територій – близькість водних шляхів, родючі вільні землі, велика кількість озер багатих рибою, луки, ліси не могли приваблювати втікачів, що шукали порятунку  від гніту Польсько- Л2итовських феодалів, що особливо посилилися  в другій половині ХУІ століття на правобережній Україні. Втікачі привласнювали собі різні вигадані прізвиська : Сорока, Ґава, Блоха ,Кишка,Кабак, Наволочка та інші. Таке вигадане прізвище –Орлик мав і наш далекий предок.

З  цих втікачів в другій половині  ХУІ століття і виникли  перші поселення на вільних територіях.

Вільний козак Орлик облюбувавши ці багаті землі не порушені людиною, де ще  давня  природа  збереглася в недоторканій красі , на місці де р.Оріль впадала в р.Дніпро , збудував свій маєток. На високому пагорбі заклав церкву, щоб видно було її з далеку і щоб  кожній подорожній зміг зайти до неї та помолитися за щасливе майбутнє . Не  одні уста  промовляли там молитву  за Україну , звільнення від гніту , від кріпацтва.

Кругом пагорба , під захистом церкви почали будуватися і інші козаки, які хотіли вільного життя , а також інші захожі люди: селяни – втікачі, мандрівні ремісники, недовчені студенти, вояки з розбитих відділів – всякі беззахисні люди, що шукали собі долі. З роками поселення розширилося  і стало називатися Орли  або Орлик на честь першого засновника Пилипа Орлика.

                  В 2010році в центрі с.Орлик поставлено пам»ятний знак на честь  П.Орлика

В 17-18 столітті Орлик був сотенним містечком Полтавського полку. Після ліквідації  політичної автономії  Лівобережної України в 1764році в складі полку відійшов під управління Малоросійської колегії.

В 1769році Орлицька сотня  входила до складу Дніпровського пікінерського полку.

Після придушення основних вогнищ Коліївщини масові заворушення на початку 1769році охопили солдат Донецького  пікінерного полку. Їх підтримували пікінери Дніпровського полку»Повстання охопило Нехворощу , Царичанку, Орлик , Китайгород  та інші містечка.

З 1791року Орлик входить до складу Катеринославського намісництва, з 1796року до Чернігівської губернії, перейменовані в 1798ороці в Малоросійську .

В 1803році в складі Кобеляцького повіту Полтавської губернії.

В 1807році в містечку Орлик (Новому і Старому) числилось 228дворів, в яких проживало 2542 жителі. Було 3 лісних пристані. Більше половини населення займалось рибальством  та землеробством. Процвітали такі ремесла, як бондарство , килимарство , ткацтво, столярство, лозоплетіння .Хати в селі будували глинобитні, вкривали очеретом та соломою.  Вулиці в той час назв не мали , а кожен куток називали за прізвиськом

В 1846році Орлик поселяли – 1065 душ воінських поселян, 49 – козаків, 22 «казьонних» селян і 1 душа поміщика.  По ревізії в 1859році в містечку Орлик  числилося 307дворів у яких проживало  1428 жителів чоловічої  і  1540 жіночої статі . Вказано 3 лісних пристані ,  ярмарків – 2, церква православна- 1 та сільська управа.

В 1900році до Орлицької волості входило 14 населених пунктів : містечка Новий Орлик, Старий Орлик,  села: Заочіпське, Іванінівка, Ульянівка, Ревущено, Соколовщина,Єгорівка та хутори: Чоки, Крамарево, кабакови, Карпенкови, Кути. В них  налічувалося 1644 двори.

1746 домогосподарств  з населенням 9567 чоловік. В їх володінні було 8510десятин землі.  В селах волості було 7 ярмарків, 3 земські , 5 церковно-приходських і 1 школа грамоти, 1 кам»яна і  3 дерев»яних церкви.

На початку ХХ століття основну масу населення становили військові  поселенці  їх було 1112 дворів . Населення займалося землеробством, риболовством, бджільництвом . Кращі землі належали поміщикам та місцевим куркулям.  Княгиня  Урусова  мала близько 1500 десятин землі. Великі земельні володіння мали  Щекутини. Біднота витіснялась на піски та горби.

Коли хвиля революційного руху в 1905році докотилася до Орлика, стихійний протест селян вилився в підвал лісного складу та в розгромі спиртового заводу в селі Олянівка. За бунт були арештовані селяни :  Усатий , Невідник,  Онуфрієнко та інші. Всі вони були піддані різним строкам покарання.

В 1910році  в містечку  Новий Орлик  числилося  1022 господарства з них 13-козацьких, 5- селянських, 4- єврейських , 966- інших непривілейованих, 4- привілейованих . В них проживало 5897 чоловік. В цих господарствах  було 4199 десятин землі . в т.ч. 2694 десятин орної.

В селі був один паровий млин з олійницею , крупорушкою та просорушкою. За родом занять населення розподілялось :

Теслярів -9, кравців -34, шевців- 15, столярів- 4, ковалів- 6, ткачів -22, візників- 4, поденщиків- 272, інтелігентних занять- 38, інших -554.

Безземелля , злидні гнали бідноту в Катеринославську губернію та в Таврію. Революція 1917року розірвала кайдани гноблення і повернула селян на шлях щасливого , заможного життя.

Після Лютневої Революції  1917року заворушення селян охопили  й Орлицьку волость. В травні місяці Орлицьким волоським комітетом захоплено 15 десятин сінокосу  в маєтку А.Петренко.

Радянську владу встановлено в селі  Орлик в кінці січня 1918року.  Активну участь у встановленні Радянської влади брав  Андрій Григорович Діяконенко, який загинув від рук  білогвардійців у 1918році . Першим головою волревкому  був Йосип Дмитрович Блоха.

З квітня місяця  1918р. по 1922р. території волості була ареною боротьби проти кайзерівських окупантів , потім денікінців, петлюрівців, григор»євців та іших банд. В 1919році виникає земельний комітет , головою якого був обраний Фролов.   Комітет незаможних селян  став осередком згуртування селянської  бідноти.

В 1923році на території Орлицької волості утворено Новоорлицьку , Староорлицьку  та Крамарівську сільсьради, які ввійшли до складу Кишеньківського району  Кременчуцького округу( округ існував до вересня 1930р).

На час Всесоюзного перепису населення 17 грудня 1926року в с. Новий Орлик було 2065чоловік , а по сільсьраді (до неї входили Давибаранівка, Кармазинівка, Батурівка, Бляки,  що по суті були частинами с.Новий Орлик – 9668 чоловік населення.

В жовтні 1929року в Новому Орлику був утворений перший колгосп  ім. 12- річчя Жовтня  перший голова колгоспу Іван Іванович  Соболь. Зачинателями колгоспного руху були : Лисенки( сім братів з батьком), Арійон Куліш,  Федір Забіяка,  Семен  Очкась, та інші.

В кінці 1930рокуутворений колгосп «Червоний шлях»  голова А.М. Ґава.

В 1931році  утворено 4 колгоспи : «Нове життя»(Ф.Ф.Козин), «Червоний орач» (( Я.О. Супрун), ім. Шевченка ( І.Т.Сорока). Всього за роки колективізації на території  сіл  Новоорлицької та Староорлицьких сільрад було  організовано 15 колгоспів та  одну МТС.  Легендарні  постаті  того часу :  С.І. Кравченко,   Богдарев,   Кузьма  Правда, Василь Бондаренко , І.Соболь, Ю.Козюра,  В.Швачка, П.Гава, К.Аршінов, С.Батура.

1932-1933роки чорним крилом  голодомору зачепили і села  Новоорлицької  сільради. Невідома  точна цифра померлих за той голодний жахливий рік. Люди вимирали цілими сім»ями,  а тих хто  пережив ті  тяжкі  часи   залишилося  одиниці.

Після  голодомору, який люди пережили  і знаючи ціну хліба ,  своїй наполегливій праці на благо Батьківщини , одержували високі врожаї, за що одержували високі  нагороди, нагороджувалися грамотами, неодноразово були учасниками Всесоюзної  сільськогосподарської виставки. Це  Г.Ляшенко, М.Зубенко, П.Кіяниця, Н.Куліш, М.Кинебас,  Д.Правда , Л.Бондаренко, А.Правда та інші.

З лютого 1932року до вересня 1937року Новоорлицька сільрада в складі Полтавщини  входила до складу Харьківської області , З вересня 1937року до Полтавської області.

В 1934році за активну боротьбу за соціалістичну перебудову  сільського господарства   Новоорлицьку сільсьраду Кишеньківського району нагороджено  грошовою премією в розмірі 1000 крб.

З початку Великої  Вітчизняної  війни  селяни - колгоспники  активно включилися  в зміцнення оборони  країни. В липні 1941року  колгоспники артілі  ім. Шевченка  внесли у фонд оборони 10 000крб.

У період тимчасової  німецько- фашистської окупації ( 17 вересня 1941року по 23 вересня 1943року)

З території Орлицької сільсьради  окупанти вивезли на примусові роботи  до Німеччини  221 чоловік, вигнали 952 горлів худоби, спалили 284 хати, розстріляли 3 чоловіка.  На фронтах   ВВВ  загинуло й пропало безвісти 427 жителів сільради.

24 вересня 1943року село визволено від німецько- фашистських загарбників  7 гвардійської армії ( командир  генерал-полковник  М.С.Шумилов) Степового фронту.

Житель с. Н.Орлик  В.П. Сайгаченко разом з ефрейтером  В.М. Бринь під час переправи радянських військ  через Дніпро на рибальському човні здійснив 112 рейсів на правий берег, переправляючи бійців та спорядження. За цей подвиг  В.М.Бринь  удостоєний звання Героя  Радянського Союзу, а

 В.П. Сайгаченко нагороджений орденом  Червоної  Зірки.

З 24 вересня по 17 жовтняроку в районі Новоорлицької  та Староорлицької сільрад ішли жорстокі бої  за утримання  Бородаївського  плацдарму.  За успішне форсування Дніпра  у утриманні плацдарму на його правому березі  ,  Указом  Президії Верховної Ради СРСР  - 177 солдат , сержантів, офіцерів і генералів    7 –ї  гвардійської армії  2 Українського фронту , були удостоєні  звання Героя Радянського Союзу.  Кілька тисяч воїнів відзначені орденами та медалями. В цих боях радянські війська  понесли великі втрати . Число жерв, на жаль, не встановлено.  В битві за Дніпро пали смертю хоробрих сибіряк Євген Дикольцев , одесит  Іван  Самбуров,  єфрейтор  Василь Педько , який загинув в 23 роки та похований в с.Орлик  Кобеляцького району  посмертно їм присвоєно звання  Героя  радянського Союзу.

В братській могилі  с.Орлик похоронені   51 воїн, що загинули в боях за бородаївський  плацдарм, але це  лише незначна частина втрат.

В  братській могилі   с.Орлик  похоронені    бійці  з усього Радянського  Союзу  , але тільки 88  воїнів імена яких відомо, які вічно покоються на землі українській.

Слава живим та вижившим, вічна слава воїнам  загинувши за визволення землі української.

В селі на честь воїнам  , які загинули в роки ВВВ та воїнам – односельчанам , які не повернулися з війни  ,   побудовано  два пам»ятника.

Чесні  трударі  припадають руками і розумом до землі. Жінки , діти, старенькі та воїни повернувшись з війни відроджують і збагачують її , і щедра вона забувши  всі злодіяння, заподіяні їй війною, дарує людям  хліб щоденний.

В роки  відбудови народного господарства ланкові колгоспу  « 3-я п’ятирічка»  П.І.Тараненко, Д.Т.Тараненко, Г.Я.Головко, нагороджені орденами Леніна, та Трудового Червоного прапора , Г.М.Омельченко –Орденом Леніна,  бригадир колгоспу – І.П.Черненко – орденом Трудового Червоного прапора.

В 1954 році  Староорлицька і Новоорлицька сільради  об»єднані в Новоорлицьку сільраду  кишеньківського району. З 30 грудня  1962року вона віднесена до складу Кобеляцького району.

В 1963-1964роки завершилося переселення сіл їз зони затоплення Дніпродзержинським  водоймища. Села Крамарево, Олянівка, Яременки, Новий Орлик  об»єднані в один населений  пункт с.Орлик Орлицької сільської ради Кобеляцького району. Сюди переселене с.Пархоми, с.Радянське, Карпенко-Кабакові  хутори, Іванівка, та Старий Орлик   об»єднані в с. Радянське.

Після переселення села  на території сільсьради утворилося 2 колгоспи  : «Маяк комунізму» (голова Тилик К.П.) та «Радянська Україна» (голова В.Ф.Рудяга).

 

З лютого 1987року після розукрупнення  сільради і виділення з її складу  Радянської сільради  с.Радянське ,  і Орлицька сільрада с.Орлик.

 В  1974 році  об»єднані  колгоспи  в один (голова Каливушка А.Ф.) , «Маяк  комунізму»,

а в 1984 році розукрупнені в 2 колгоспи «Маяк» с.Орлик та «Радянський « с.Радянське.

Між двома  новими селами  Орлик та Радянське пролягло 12 км , але відстань , долі сіл та людей не розділила.

На  території  Орицької сільської ради  в колгоспі «Маяк»  було закріплено 3404га земельних угідь, з них 2571га орних.  Середня врожайність в колгоспі становила  36ц  зернових, 330ц цукрових буряків  з 1 га.  Господарство багатогалузеве з переважаючим молочним тваринництвом.

В 1972 році колгосп нагороджений Перехідним Червоним Прапором   ЦК КПРС, Ради Міністрів  СРСР, ВЦСПС Міністерства сільського господарства СРСР та ВЦРПС.

 В 1987році  Перехідним Червоним  Прапором   ЦК КПРС, Ради Міністрів   СРСР ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ та дипломом ВДННГ.

На території села розташоване Ново Орлицьке лісництво  1528,6га .

 В селі  розташовані :  загальноосвітня  школа  1-111 ступенів   побудована в 1964 році на 560 місць ,

медична амбулаторія, бібліотека,  відділення зв»язку, лісництво,  споживче товариство  , магазини приватних підприємців  Бранціри С.В., Твердохліб В.Є., Петряєвої Т.П., створені сфг :  МеркуріЙ,  Юлія, Орльонок, Дніпро,  Явір, Орлицьке   фг Водограй , Маліс .

На території  діє Спасо-Вознесенська церква , побудована в 1914році.

На околицях знаходяться бази УТМР , база відпочинку «Сосновий бір»  м. Дніпропетровська .

На території проживають  односельці, які брали участь в ліквідації Чорнобольської  АЕС  це Станіслав Козюра та Анатолій Кікоша.  Назавжди в пам»яті залишиться  квітнева ніч  1986року ,Чорнобильська трагедія продовжує хвилювати людей  в мирний час.  Шануємо  героїв,  яких немає вже серед 

живих :   Кушнір Г.І.,  Богомаз О.П.

вічною пам»яттю в серцях односельців  довго вілдлувюватиме  вічний біль Афганістан.  З нашого села  п»ять юнаків брало в бойових діях :

І.Бармотін,  С.Петрусь,  В.Вусатий,  М.Ткаченко ,  Л.Бранціра.

Орлицька  земля щедра  на видатних діячів науки , культури та мистецтва.

В селі Орлик  народилися: письменник лауреат  республіканської Премії ім..Л.Українки -  Д.В.Ткач, доктор медичних наук, професор Дніпропетровського медінституту  - В.І.Невідник, доктор біологічних наук, заступник директора  Всесоюзного Науково-дослідного  інституту  кукурудзи  - Г.Р. Пікуш,  Герой Соціалістичної праці , голова колгоспу  ім..Кірова Лохвицького району -  С.С.Головко,  жителька села Орлик,  багатодітна мати,   депутат Верховної  Ради УРСР 10 і 11 скликання   - Невідник Т.Л.

Новоорлицьку школу закінчували : народний артист УРСР , лауреат республіканської  премії ім.. Т.Г.Шевченка  - Т.О.Гриценко, архітектор , лауреат  республіканської премії ім.. Т.Г.Шевченка – Д.Г. Сосновий,  доктор біологічних наук , вчений секретар -  Васгніл П.І. / Сосідко/, кандидат біологічних наук, колишній директор  заповідника  Асканія Нова – П.П.Ворон.

Досить тісний зв»язок існує між людиною та природою. І людина  і рослина для того , щоб вижити пускає глибоко свої корені на тій землі , де народилася і живе.

Де б нас не закинула доля , але повинні  пам»ятати  свій рідний край , де ми  вперше познайомилися з історією свого села, його легендами та переказами, де свято бережемо  його культурну спадщину, бо отой коханий  та солодкий  дим рідного краю  має бути завжди з нами.

               Життя в славному Орлику  продовжується  і сьогодні , а вже завтра нові покоління складатимуть про нас  легенди і творитимуть свою історію  рідного краю.

 

 

                                                                                                                   Г.Б.Дудка

Переглядів: 3117 | Додав: GOD | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 10
10 test   (24.12.2013 12:18)
test

9 mdchuiko   (20.07.2012 14:21)
Орлик, местечко Полтавской губернии(Новый О.) — местечко Полтавской губернии, Кобелякского уезда. Пристань на Днепре. 4500 жителей; православная церковь; лавки, 2 ярмарки. Упоминается как укрепленный пункт в 1676 г. В окрестностях О. по берегам Днепра движущиеся песчаные дюны. В 1 версте от О. село Старый О., с 1000 жителей.

7 Bazzy   (12.11.2011 20:47)
Наступило 12 августа 1399 г., на берегах Ворсклы разыгралась одна из наибольших битв средневековья, в которой Витовту и его союзникам был нанесен страшный удар.

Полки Витовта первыми двинулись на ордынцев. Удар приняли тумены Эдигея. Витовт применил артиллерию, пищали и арбалеты. Первый натиск его полков мог быть расценен как удача. Конные тумены Эдигея направились назад. Но успех был кажущимся. Орда, верная своей тактике, втягивала в бой как можно больше сил противника. И то, что по рассказам очевидцев могло показаться летописцам временным успехом Витовта, скорее всего было заманивающим отступом Едигея, потому что вскоре оказалось, что тумены Темир-Кутлуя успели обойти войско Витовта с флангов и тыла.

Начался разгром литовского войска. Тохтамыш первым покинул поле боя и, убегая со своими отрядами, причинил немало бед Литовско-Русскому княжеству, местному населению.

И хотя простые воины Витовта «мужнє билися з поганством», огромная армия была разгромлена. «И токо татарове взяше обоз и телеги кованые утвержденыя с чепмы железными, и пушки и пищали и самострелы, и богатство многое и великое, златые и серебряные сосуды поимаша», — указывала летописец.

С кровавой битвы удалось бежать только Витовту с Тохтамышем и небольшой частью войска, а вся многотысячная армия литовского князя и его союзников осталась возле берегов Ворсклы на огромных братских кладбищах, в групповых и одиночных могилах.

В битве на Ворскле погибли и герои Куликовской битвы Андрей и Дмитрий Ольгердовичи, погиб и славный воевода Дмитрия Донского князь Дмитрий Михайлович Боброк-Волынский. Одни летописцы называют убитых 20 литовских и русских князей, другие — 50, а Никоновская летопись — 74 (вероятно, это вместе с польскими, волошскими и другими).

Вопрос о конкретном месте, где состоялась в 1399 г. битва на Ворскле, остается дискуссионным до сих пор. Так, дореволюционные историки Полтавщины, в частности Л.В. Падалка, считали, что эта битва произошла в понизовье Ворсклы вблизи современных сел Кишеньки, Орлик Кобеляцкого района и Китайгород Царичанского района Днепропетровской области. Другие называли место вблизи Кобеляк за речкой Ворсклой, по дороге на Царичанку, около урочища «Красна Гора», где якобы и была разгромлена армия Витовта.

6 Bazzy   (12.11.2011 04:19)
Історії байдуже до тих, кого вона не рухає....байдудужим теж немає клопоту до неї........http://www.kazydub.ru/index.php?name=pages&op=view&id=129

5 Bazzy   (12.11.2011 02:56)
1919-1923............для прихильників екстріму, адреналіну та іншого історичного драйву на Полтавщині http://www.reabit.org.ua/files/store/Poltava_01.pdf

4 Bazzy   (12.11.2011 00:31)
ОРЛОВСЬКА [ОРЛЯНСЬКА] СОТНЯ
(1678-1764 pp.)
==================================

Створена 1678 р. за наказом Івана Самойловича в межиріччі Дніпра, Орелі та Ворскли, в системі прикордонної сотенної оборони Лівобережжя від вторгнень татарських чамбулів. Весь час існування перебувала у складі Полтавського полку. Від кінця 1730-х років її територія належала до Української лінії. Від 1740-х р. мала населені пункти на Правобережжі - Бородаївку, Пушкарівку (нині Верхньодніпровський район Дніпропетровської області). 1764 р. царським указом сотню ліквідовано, а територію включено до складу Новоросійської губернії.
Сотенний центр: містечко Орли, нині - село Орлик Кобеляцького району Полтавської області.

Сотники: Підстрільний Степан (1678). Вербицький Петро (1684). Войцехович Данило (1698). Медзяновський Петро (1715-1718). Смоляга Мартин (1722, н.). Дяченко Йосип Якович (1722-1732). Дяченко-Псьол Григорій Йосипович (1740-1747). Лаврентьев Данило Лаврентійович (1749-1757). Осовицький Іван (1758-1764).

Казаки сотни Орловской из Зборовского реестра 1649 года

Балабановскии Петро (Орловская)
Балабановскии Прокопъ (Орловская)
Билескии Миско (Орловская)
Бовъваненко Дацко (Орловская)
Бутенко Яцко (Орловская)
Бутченко Иляшъ (Орловская)
Васченко Степура (Орловская)
Воробиенко Грицко (Орловская)
Гапоненко Лазар (Орловская)
Гарасименко Мартин (Орловская)
Гира Иван (Орловская)
Гиренко Иван (Орловская)
Гладкии Грицко (Орловская)
Гончаровъ зят Манко (Орловская)
Гринченко МатЬы (Орловская)
Гриценко Харко (Орловская)
Даниленко Иван (Орловская)
Даниленко Терешъко (Орловская)
Дмитренко Иван (Орловская)
Донец Жадань сотъникъ
Дудникъ Пилипъ (Орловская)
Дудникъ Иван (Орловская)
Емец Тимко (Орловская)
Емецъ Иван (Орловская)
Жуненко Юско (Орловская)
Жывотовскии Грицко (Орловская)
Жывотовскии Процыкъ (Орловская)
Жывотовъскии Павло (Орловская)
Жывотувскии Иван (Орловская)
Жыжувского зят Андреи (Орловская)
Иваненко Павло (Орловская)
Иваненко Степан (Орловская)
Ильюшенко Степан (Орловская)
Калниболоцкии Федор (Орловская)
Калюжныи Васил (Орловская)
Камижевич Гаврило (Орловская)
Клепачовъ зять Микита (Орловская)
Клепачъ Миско (Орловская)
Клипаченко Степан (Орловская)
Корлиленко Андреи (Орловская)
Корне Семен (Орловская)
Косовец Микита (Орловская)
Кривошапъка Иван (Орловская)
Кривулка Марко (Орловская)
Крисченко Илко (Орловская)
Кришталенко Супрум (Орловская)
Куриленко Иван (Орловская)
Куриленко Данко (Орловская)
Кусницкии Степан (Орловская)
Лисянскии Дмитро (Орловская)
Лисянскии Миско (Орловская)
Лисянскии Юрко (Орловская)
Лупинос Грицко (Орловская)
Луцинко Степан (Орловская)
Лялченко Михаыло (Орловская)
Макъсименко Чеберакъ (Орловская)
Малир Ивашенко (Орловская)
Манковскии Леско (Орловская)
Манковъскии Демко (Орловская)
Мартиненко Иван (Орловская)
Мартинов зять Петро (Орловская)
Матъяшъ сотъникъ (Орловская)
Михаиленко Илко (Орловская)
Недаиборшченко Иван (Орловская)
Олексенко Роман (Орловская)
Очеретко Процыкъ (Орловская)
Павленко Максим (Орловская)
Перевозникъ Иван (Орловская)
Петыгорскии ОвдЬ (Орловская)
Радченко Иван (Орловская)
Сагайдачныи Якимъ (Орловская)
Семенемко Петро (Орловская)
Семененко Кирикъ (Орловская)
Семеновъ зять Левко (Орловская)
Синицкии Некрашъко (Орловская)
Смулка Богдан (Орловская)
Солодовъниченко Карпъ (Орловская)
Сорокотяженко Кондратъ (Орловская)
Ставискии Тишко (Орловская)
Стасенко Луцыкъ (Орловская)
Стеблевскии Лаврин (Орловская)
Сторож Веско (Орловская)
Сторож Юрко (Орловская)
Стрилниченко Панас (Орловская)
Супроновъ зять Семен (Орловская)
Супруненко Демко (Орловская)
Тевеленко Радко (Орловская)
Телепъня Самуило (Орловская)
Федоренко Степан (Орловская)
Харувскии Петро (Орловская)
Харченко Семен (Орловская)
Цыбулка Гринец (Орловская)
Цыбулювскии Игнатъ (Орловская)
Цыганского зять Андреи (Орловская)
Чорныи Иван (Орловская)
Чорньшонко Панас (Орловская)
Шарлаенко Иван (Орловская)
Яценко Степан (Орловская)

Населені пункти: Бородаївка, село; Данилівка, село; Орли, містечко; Пушкарівка, село; Ревуківка, слобідка; хутір полкового судді Григорія Сахновського.

3 Bazzy   (12.11.2011 00:07)
З архівів....Протягом 1731-1738 років за часів імператриці Анни Іоанівни при гетьмані України Данилові Апостолові між Сіверським Дінцем і Дніпром, вздовж рік Берестової, Орелі, тяжкою працею українських козаків і селян, котрих щороку направлялося на її будівництво більше 30 тисяч, під командуванням царського генерала Мінха була зведена так звана Українська оборонна лінія з 16 фортець на віддалі 30 верст одна від одної , 200 редутів, багатьох сторожових постів та укріплень. Лінія бере початок біля витоків Орелі, тягнеться сучасним Кобеляцьким районом і по річці Берестовій до Харківської області. Фортеці були зведені в м. Орлик , Китайгород, Царичанка, Нехвороща, Костянтиноград, між Нехворощою і Орчиком, біля сіл . Ряського, Лебединого, Расковець.

Залишки її збереглися й дотепер у Машівському, Новосанжарському, Кобеляцькому районах. На цьому будівництві через виснаження, від недоїдання та хвороб загинуло чимало козаків з Полузерських хуторів.

2 Bazzy   (11.11.2011 23:44)
З архівів.....В старинном селе Орлик в свое время было три храма: деревянные Успенский и Троицкий и каменный Николаевский (1801). Ныне там действует Вознесенская церковь (1914). Усилиями ее настоятеля в 2003 году была открыта Николаевская церковь в селе Радянское – это название получило селение, которое возникло вместо села Старый Орлик, оказавшегося под водами Днепродзержинского водохранилища. В Старом Орлике была Николаевская церковь, а потому нынешнее Радянское имеет не лишь историческую, но и духовную связь со Старым Орликом.

1 Bazzy   (10.11.2011 19:27)
Революція 1917року розірвала кайдани гноблення і повернула селян на шлях щасливого , заможного життя
Я не рекламний агент Василя Шкляра........але треба і міру знати dry

8 GOD   (11.06.2012 11:51)
Бачу ви людина в темі biggrin

Ім`я *:
Email:
Код *:
Ваш кошик порожній
«  Березень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 25

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0